Ну от, іще одна вистава не обійшлася без такого вдячно-не-вдячного глядача як я :) Театр імені Івана Франка, "Ромео і Джульєта".
А який сенс ходити на нові вистави, не читавши п’єси? Так же не можна порівняти і аргументувати потім своє фе, якщо таке буде. А от Рома і Юля цілком підходять.
До речі, то неспроста написалося Рома і Юля, бо п’єсу таки модернізували не по-дитячому. Мінімум реквізитів — зрештою, іншого я і не очікую від сучасного театру, — досить оригінальна манера (вона звична для цього театру? схоже на те) побудови сцен (особливо знайомство Ромео і Джульєти: вони качаються по підлозі, а мені й нічого, ніби то Шекспірове), музика... О, клубна така музичка:) Звісно, я бачу у тому підтекст — трагедія трагедією, але є персонажі, яким вона по боку, та й Верона далі живе своїм життям, — не для трилеру ж підбирали музику, справді. Але так одразу — ну клубнячок.
Джульєта симпатична. Справді :)
29 квітня 2012
25 квітня 2012
Ужгород і ми: будемо знайомі
На вихідних мала зашибезну поїздку до Ужгорода. Дякую Юркові за ідею і компанію, а Крістофу - за екскурсію і витрачений час :)
З часом ми вгадали як має бути: після свят, перед святами і якраз на час цвітіння ужгородських сакур. Та ще й магнолій на додачу. Прогулялися по місту, наробили купу фотографій (сотень зо три щонайменше), полизькали цукерку з топленого цукру а-ля "згадай дитинство", послухали на мосту гітарних іспанських мотивів, дивились у воду з правильного боку моста (ну не дарма ж ми читали Зюскінда ;)), засвідчили повагу ужгородцям, що доглядають за квітучими балконами, прогулялись Студентською набережною, оцінили Дует, віддали належне Ужгородському маяку... Та що ми тільки не робили :)
Як і про кожне місто, про Ужгород можу сказати багато хорошого: місто не дуже й велике, як на обласний центр, але не справляє враження відсталості; широкі зелені клюмби між тротуаром і дорогою; багато старої бруківки (ну, подобається вона мені); багато квітучих дерев, тих же сакур, магнолій, яблунь - чудо просто, коли цвітуть; багато гумору в рекламі. Не сподобалось хіба одне: таких розбитих тротуарів я ще не бачила. Ну справді, жяхи просто. Лишається сподіватись, що то не назовсім :) І що містом поширяться історичні вивіски, як і заплановано.
Враження надзвичайні, свято вдалося на славу. А ще Ужгород, так би мовити, подарував Юркові картку Локалю, що дуже тішить, бо я теж до того причетна ;)
Сподіваюсь, спроможусь оформити фотозвіт. Бажаю собі натхнення
З часом ми вгадали як має бути: після свят, перед святами і якраз на час цвітіння ужгородських сакур. Та ще й магнолій на додачу. Прогулялися по місту, наробили купу фотографій (сотень зо три щонайменше), полизькали цукерку з топленого цукру а-ля "згадай дитинство", послухали на мосту гітарних іспанських мотивів, дивились у воду з правильного боку моста (ну не дарма ж ми читали Зюскінда ;)), засвідчили повагу ужгородцям, що доглядають за квітучими балконами, прогулялись Студентською набережною, оцінили Дует, віддали належне Ужгородському маяку... Та що ми тільки не робили :)
Як і про кожне місто, про Ужгород можу сказати багато хорошого: місто не дуже й велике, як на обласний центр, але не справляє враження відсталості; широкі зелені клюмби між тротуаром і дорогою; багато старої бруківки (ну, подобається вона мені); багато квітучих дерев, тих же сакур, магнолій, яблунь - чудо просто, коли цвітуть; багато гумору в рекламі. Не сподобалось хіба одне: таких розбитих тротуарів я ще не бачила. Ну справді, жяхи просто. Лишається сподіватись, що то не назовсім :) І що містом поширяться історичні вивіски, як і заплановано.
Враження надзвичайні, свято вдалося на славу. А ще Ужгород, так би мовити, подарував Юркові картку Локалю, що дуже тішить, бо я теж до того причетна ;)
Сподіваюсь, спроможусь оформити фотозвіт. Бажаю собі натхнення
19 квітня 2012
Як я усією студентською душею образилась на Яника
Як же я все-таки відстаю від життя... Постійно натикаюсь на статті новин за 2010-2011, про які не знаю і які мене шокують.
Учора вибісило, яка в неті інформація про освіту нашого улюбленого президента. Почалося з дріб’язкового зауваження однокурсниці: "А ви знаєте, що наш Проффесор таки насправді професор?" Хм, подумала я, знову побрехеньки, треба перевірити. На УкрВікі такого нема. І взагалі, я потім втішилась, що не підводить улюблена енциклопедія, відвертих дурощів не пише.
Зате вони починаються на РусВікі. Переходжу за посиланнями в примітках: те, що про доктора економічних наук - "Страница, которую Вы запросили не найдена", ті, що про професора працюють. РіаНовості пише: "действительный член Академии экономических наук Украины, руководитель Донецкого научного центра Национальной академии наук Украины (НАН), член Президиума НАН",та ще й "академик Калифорнийской международной академии наук, образования, индустрии и искусств, член-корреспондент Транспортной академии Украины". Оця друга частинка відвертий гон, бо Каліфорнійської міжнародної академії наук не існує в природі (хоча про членство в ній Яник писав власноруч в автобіографії кандидата в президенти), а про ТАУ важко сказати, бо на її сайті немає списку академіків. Першу ж частинку підтверджує навіть Урядовий портал: Віктор Янукович - біографічна довідка. Але ж, любі друзі, НАН не в курсі ні про такого члена президії, ні про такого керівника ДНЦ НАНУ (правда, там зовсім нема про директора, але є на сайті who-is-who, і там прізвище директора з 2001 року крапаль інше). Академія економічних наук взагалі не дається знати.
Зрештою, виявилось, що я роблю даремну роботу, бо є гарненька стаття Шлях проффесора на Українській правді (виявляється, її статті-розвідки можна читати, гарно пишуть, якщо правда). Там і про неіснуючу кафедру, якої Яник є доцент, і все інше - просто прочитайте, щоб я не переповідала.
Що мають по закону робити з людьми, які подають про себе неправдиву інформацію як кандидат у президенти, а потім і президент України, га? Так зачесались руки накатати позов до суду за брехню привселюдну, та ще й таку наглу! Але ж я би мала мати всі оригінали і купу довідок... Ех... Журналістська то робота, вони мають більше прав вимагати документи.
Але чесно скажу, якби президент був слюсарем, було б не так образливо. Тоді б не виникало питання, як професор може плутати Буковель і Буковину і як д.е.н. може не знати, що таке сальдо зовнішньої торгівлі. Маєш статус - відповідай йому.
PS. РусВікі ще й внесла Яника у список почесних професорів МГУ, пославшись на одні новини, проігнорувавши інші новини, не поцікавившись думкою самого університету, сайт якого, до речі, подає лише інформацію про заслужених професорів. Ще одна ідіотія.
PPS. Але ж я зла... >:-[
Учора вибісило, яка в неті інформація про освіту нашого улюбленого президента. Почалося з дріб’язкового зауваження однокурсниці: "А ви знаєте, що наш Проффесор таки насправді професор?" Хм, подумала я, знову побрехеньки, треба перевірити. На УкрВікі такого нема. І взагалі, я потім втішилась, що не підводить улюблена енциклопедія, відвертих дурощів не пише.
Зате вони починаються на РусВікі. Переходжу за посиланнями в примітках: те, що про доктора економічних наук - "Страница, которую Вы запросили не найдена", ті, що про професора працюють. РіаНовості пише: "действительный член Академии экономических наук Украины, руководитель Донецкого научного центра Национальной академии наук Украины (НАН), член Президиума НАН",та ще й "академик Калифорнийской международной академии наук, образования, индустрии и искусств, член-корреспондент Транспортной академии Украины". Оця друга частинка відвертий гон, бо Каліфорнійської міжнародної академії наук не існує в природі (хоча про членство в ній Яник писав власноруч в автобіографії кандидата в президенти), а про ТАУ важко сказати, бо на її сайті немає списку академіків. Першу ж частинку підтверджує навіть Урядовий портал: Віктор Янукович - біографічна довідка. Але ж, любі друзі, НАН не в курсі ні про такого члена президії, ні про такого керівника ДНЦ НАНУ (правда, там зовсім нема про директора, але є на сайті who-is-who, і там прізвище директора з 2001 року крапаль інше). Академія економічних наук взагалі не дається знати.
Зрештою, виявилось, що я роблю даремну роботу, бо є гарненька стаття Шлях проффесора на Українській правді (виявляється, її статті-розвідки можна читати, гарно пишуть, якщо правда). Там і про неіснуючу кафедру, якої Яник є доцент, і все інше - просто прочитайте, щоб я не переповідала.
Що мають по закону робити з людьми, які подають про себе неправдиву інформацію як кандидат у президенти, а потім і президент України, га? Так зачесались руки накатати позов до суду за брехню привселюдну, та ще й таку наглу! Але ж я би мала мати всі оригінали і купу довідок... Ех... Журналістська то робота, вони мають більше прав вимагати документи.
Але чесно скажу, якби президент був слюсарем, було б не так образливо. Тоді б не виникало питання, як професор може плутати Буковель і Буковину і як д.е.н. може не знати, що таке сальдо зовнішньої торгівлі. Маєш статус - відповідай йому.
PS. РусВікі ще й внесла Яника у список почесних професорів МГУ, пославшись на одні новини, проігнорувавши інші новини, не поцікавившись думкою самого університету, сайт якого, до речі, подає лише інформацію про заслужених професорів. Ще одна ідіотія.
PPS. Але ж я зла... >:-[
17 квітня 2012
Шматочок котроїсь із львівських пригод
Пригадую, як мене таки здивувала та історія.
Треба було нам удвох переночувати у Львові. Обидвоє приїжджі, з купою знайомих львів’ян, більшість з яких, однак, – інтернет-товариші (а особисто я іще не досить визначилась, що робити з такими знайомими: чи то одразу переводити їх у категорію друзів, чи то ні, бо в пам’яті сидить приказка про пуд солі, який із другом конче треба з’їсти). Натомість нам раптом щастить, і є-таки місце ночівлі. Але ж як: своєму товаришу віддати ключа від товаришевої оселі, і сказати так не тихо й не голосно: "та вам ключ і не знадобиться, бо там двері не закриваються в принципі, а щоб не заходили зайві, зробите так і так". І знаєте, оця неголосна фраза викликала в мені цілу бурю емоцій, якось одразу то все перенеслось на кілька рівнів вище, і захотілось повірити, що якщо є такі міста, місця і люди у них, що не бояться вірити майже не знайомим людям, то у нас є майбутнє.
І неабияке, а нічогеньке таке.
Треба було нам удвох переночувати у Львові. Обидвоє приїжджі, з купою знайомих львів’ян, більшість з яких, однак, – інтернет-товариші (а особисто я іще не досить визначилась, що робити з такими знайомими: чи то одразу переводити їх у категорію друзів, чи то ні, бо в пам’яті сидить приказка про пуд солі, який із другом конче треба з’їсти). Натомість нам раптом щастить, і є-таки місце ночівлі. Але ж як: своєму товаришу віддати ключа від товаришевої оселі, і сказати так не тихо й не голосно: "та вам ключ і не знадобиться, бо там двері не закриваються в принципі, а щоб не заходили зайві, зробите так і так". І знаєте, оця неголосна фраза викликала в мені цілу бурю емоцій, якось одразу то все перенеслось на кілька рівнів вище, і захотілось повірити, що якщо є такі міста, місця і люди у них, що не бояться вірити майже не знайомим людям, то у нас є майбутнє.
І неабияке, а нічогеньке таке.
Про Львів і його амплуа
Василь Расевич, "Львів
націоналістичний?" // Leopolis multiplex.
Цікаво було почитати цю роботу, правда. На
відміну від деяких інших текстів у збірці від захід.нет, ця розвідка мені
сподобалась. Без води, з розкриттям своєї думки – честь і хвала автору. До того
ж, я ще жодного разу не бачила, щоб хтось брався пояснювати, то чому ж Львів
таки зараз націоналістична столиця країни, хоча підґрунтя під тим не так і багато.
Самій було цікаво, але не настільки, щоб заглиблюватись, просто був якийсь
дисонанс між прочитаним і побаченим.
А уявляю, який дисонанс був у тих моїх
російськомовних знайомих, які свого часу поїхали до Львова вперше. Це ж так
страшно: там заведуть не туди, куди треба, покинуть в темряві серед ночі,
зневажливими поглядами різатимуть і труїтимуть, як тільки почують російську
мову. Це смішно, але люди насправді цього бояться, хто бував на форумах, той
бачив. Я розумію, чому це антимоскальське амплуа підтримується, і то дуже
ретельно. Це весело. Так-так, насемперед все це тому, що це – весело. Я суджу
по собі, звісно ж, бо належу до тієї ж вікової групи, яка найактивніше розповідає анекдоти про москалів.
Але скидається на те, що
весь оцей процес просто-на-просто проходить повз власне жителів Львова – не
молодь же становить абсолютну більшість населення, правда ж? Проходить повз, бо
мешканці, хоч і не підтримують, але й не намагаються руйнувати той образ. Бо
львів’яни не фест як відрізняються від решти українців, я вам скажу. Хіба
підприємливіші, цього, зрештою, досить, щоб пишатися собою. І чому тільки вони
пишаються в душі тихенько одним, а розповідають комусь – інше?..
Отак-то, а скажіть-но, ви цього хотіли? Я – ні. Але ж я і не зі Львова :(
Підписатися на:
Дописи (Atom)