"На західному фронті без змін"

Хто ще не забув уроки зарубіжної літератури, той згадає, в якому класі нашої школи ми читали Ремарка. Ні, не так: нам задавали читати Ремарка. Бо он я, наприклад, так за нього і не взялась.

Навіть виправдання у мене є: я почитала біографію письменника і подумала, що якщо вже його твори писані на таку тему — втрачене покоління, а покоління ж живе і змінюється з часом, — то і читати їх треба усі і в хронологічному порядку. "Три товариші" зі шкільної програми мені б усю хронологію поламали, а читати усе, що було написано перед ними, я тоді була не готова.

Макс Кідрук "Бот"

Нарешті прочиталась іще одна книга, і нарешті я напишу до неї відгук.

Автор рекламує її як перший український технотрилер. Правду кажучи, думала, що трилери мають бути страшніші :) З іншого боку, у трилері-фільмі велику роль грає музика, а ще з іншого, якби я уважно вчитувалась і якісно уявляла геть усі сцени, то таки була б налякана. 

Книга мені сподобалась. Спробую пояснити, якими речами.

Лижі не їдуть, або Речі, яких мені не зрозуміти. Частина ІІ

Уже писала якось про те, як інші люди часом роблять такі речі, що просто не вкладається в голові. Ці речі бувають різні: недорозуміння, інший спосіб звичних дій, або й відверті тупощі. 

Я не розумію, як можна

— не слідкувати за тим, що ти у кого позичаєш. В гуртожитку без цього не обійтися, зрештою, він на те і гуртожиток, щоб молоток (наприклад) був один на поверх і всі знали, в кого саме. Але коли я не можу знайти у себе якусь річ, прошу у того, кому її позичала, повернути цю річ, а людина категорично так заявляє: "Я тобі віддавав," — і перестає звертати на тебе увагу — це ображає. Тим паче, що той гіпотетичний молоток виглядає у нього з рюкзака.

Звичайна справа (2013)

Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.

Me das la calma, la fuerza, el amor...

Після сесії на танці ходити вже не хотілось. Потім півтора тижні канікул — загалом славно, закордонний товариш і посиденьки вдома, але від занять відучило. Новин учора понарозповідали — ніби нічого такого, але то одна, то інша маленька неприємність. На душі зранку було гидко. Іти-не-йти на танці, хочу-не-хочу... І зле так, презле. Проскочила думка навіть: Втомилась. Але обсмикнула себе — від чого? Дівчинко, ти ж щойно після відпочинку. І справді, заспокоїлась. Просто хочеться не знати чого.

Перед самими дверима майнуло: ні, от зараз скажу, що більше ходити не буду, розвернусь — і додому. Але звично взяла туфлі з шафки, звично перевдяглась. Знайомі голоси, знайомі фігури перед дзеркалами, знайома до хрусту розминочка. Ну підзабула трохи перший куплет севільяни. Ну заплуталась трошки в давно вивченому тангосі.

Але рухи, але музика... Танець це все-таки танець. Сидяче навчання і сидяче дозвілля — сама винна і в тому, і в іншому, і не каюсь, але танець таки повертає щось таке, чого бракує. Відчуття вітру в руках. Натягнута струна вздовж стану. Обертом голова і стукіт каблуків. П'янке "у мене виходить", гіркувате "не завжди", і таке трохи нечемне "а у вас — ні, бе-бе-бе". Ех.., фламенко... Я без тебе не можу.

Пригадалось, як в 10-му класі ходила на бальні танці. Бракувало хлопців і тренерка віджартовувалась: котра приведе, тій окремі бонуси на заняттях. Весна, пора захоплень... Хотілось заагітувати одного хлопця — не вийшло. Зараз відчуваю десь таке ж: хочеться поділитися з другом радістю танцю, зустрічатись очима в парі, давати поради. Але поки не готова агітувати. Фламенко дає свободу відчуття. Мені більше буде :-Р

PS. Купа вдячності нашому "осередку культури на Кіквідзе 17" ;)

PPS. Одна пісенька з флешмобу, інша — геть зовсім не фламенківська, просто іспанською. Просто вони made my day

Fernando Terremoto — Nadie Lo Sepa
Warcry — Nada Como Tu