Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.
16 лютого 2013
12 лютого 2013
Me das la calma, la fuerza, el amor...
Після сесії на танці ходити вже не хотілось. Потім півтора тижні канікул — загалом славно, закордонний товариш і посиденьки вдома, але від занять відучило. Новин учора понарозповідали — ніби нічого такого, але то одна, то інша маленька неприємність. На душі зранку було гидко. Іти-не-йти на танці, хочу-не-хочу... І зле так, презле. Проскочила думка навіть: Втомилась. Але обсмикнула себе — від чого? Дівчинко, ти ж щойно після відпочинку. І справді, заспокоїлась. Просто хочеться не знати чого.
Перед самими дверима майнуло: ні, от зараз скажу, що більше ходити не буду, розвернусь — і додому. Але звично взяла туфлі з шафки, звично перевдяглась. Знайомі голоси, знайомі фігури перед дзеркалами, знайома до хрусту розминочка. Ну підзабула трохи перший куплет севільяни. Ну заплуталась трошки в давно вивченому тангосі.
Але рухи, але музика... Танець це все-таки танець. Сидяче навчання і сидяче дозвілля — сама винна і в тому, і в іншому, і не каюсь, але танець таки повертає щось таке, чого бракує. Відчуття вітру в руках. Натягнута струна вздовж стану. Обертом голова і стукіт каблуків. П'янке "у мене виходить", гіркувате "не завжди", і таке трохи нечемне "а у вас — ні, бе-бе-бе". Ех.., фламенко... Я без тебе не можу.
Пригадалось, як в 10-му класі ходила на бальні танці. Бракувало хлопців і тренерка віджартовувалась: котра приведе, тій окремі бонуси на заняттях. Весна, пора захоплень... Хотілось заагітувати одного хлопця — не вийшло. Зараз відчуваю десь таке ж: хочеться поділитися з другом радістю танцю, зустрічатись очима в парі, давати поради. Але поки не готова агітувати. Фламенко дає свободу відчуття. Мені більше буде :-Р
PS. Купа вдячності нашому "осередку культури на Кіквідзе 17" ;)
PPS. Одна пісенька з флешмобу, інша — геть зовсім не фламенківська, просто іспанською. Просто вони made my day
Fernando Terremoto — Nadie Lo Sepa
Warcry — Nada Como Tu
Перед самими дверима майнуло: ні, от зараз скажу, що більше ходити не буду, розвернусь — і додому. Але звично взяла туфлі з шафки, звично перевдяглась. Знайомі голоси, знайомі фігури перед дзеркалами, знайома до хрусту розминочка. Ну підзабула трохи перший куплет севільяни. Ну заплуталась трошки в давно вивченому тангосі.
Але рухи, але музика... Танець це все-таки танець. Сидяче навчання і сидяче дозвілля — сама винна і в тому, і в іншому, і не каюсь, але танець таки повертає щось таке, чого бракує. Відчуття вітру в руках. Натягнута струна вздовж стану. Обертом голова і стукіт каблуків. П'янке "у мене виходить", гіркувате "не завжди", і таке трохи нечемне "а у вас — ні, бе-бе-бе". Ех.., фламенко... Я без тебе не можу.
Пригадалось, як в 10-му класі ходила на бальні танці. Бракувало хлопців і тренерка віджартовувалась: котра приведе, тій окремі бонуси на заняттях. Весна, пора захоплень... Хотілось заагітувати одного хлопця — не вийшло. Зараз відчуваю десь таке ж: хочеться поділитися з другом радістю танцю, зустрічатись очима в парі, давати поради. Але поки не готова агітувати. Фламенко дає свободу відчуття. Мені більше буде :-Р
PS. Купа вдячності нашому "осередку культури на Кіквідзе 17" ;)
PPS. Одна пісенька з флешмобу, інша — геть зовсім не фламенківська, просто іспанською. Просто вони made my day
Fernando Terremoto — Nadie Lo Sepa
Warcry — Nada Como Tu
21 січня 2013
Листівки, марки, Вікіпедія і Віра — троє у човні разом із собакою :)
06 січня 2013
Олександр Стражний "Храм Афродіти"
Там було усе, що можна очікувати від роману: принадлива анотація, такий же епіграф і заголовки розділів, потішна іронічна зав'язка із купою жартів і кумедними персонажами, розвиток сюжету, що дозволяє вгадувати наступні кроки, але все-таки час від часу тиче дулю і веде у інший бік, зрештою, крім приватного життя персонажів у загальне мереживо вплетена велика політика і глибокі філософські думки, а насамкінець — ну як же без цього? — застереження: певне, не варто вірити книгам із бюстом на обкладинці. Що ж, мою вразливу читацьку уяву бентежить якраз останнє: тобто як це, не вірити? а якщо... то що ж це, ви насправді це пропонуєте?
03 січня 2013
Щастя творця
Одного разу мала нагоду доводити товаришеві, що сенс життя усе-таки є. Ги, як у тій рекламі по телебе: "І все-таки він існує!.." Але чого йому, я то доводила перш за все собі. Це кожен помічав за собою: коли розмірковувати з кимось уголос про спільну проблему, народжується відповідь; інколи власні слова просто шокують, коли вилітають із вуст. Що там казати — в суперечці народжується істина. Голосно сказано :) На істинність своїх думок не претендую, але все-таки...
Підписатися на:
Дописи (Atom)
