Отар Довженко "Квітослава"

Ти ба, вона мені ще й сподобалась. Щоправда, попередня книжка, яку я взяла до рук, виявилась збіркою напівтрилеристичних есей, що мені не до душі. Квітослава ж - така проста, така дивна, з отим тонким почуттям гумору у міжабзацних рядках, яке виникає, коли описуєш дійсність.

Про залежність від стереотипу "знання = вік"

Ви знаєте, як важко спілкуватись з людиною і складати про неї враження, не знаючи про неї елементарних даних: віку, статусу, професії. Із даних — хіба історія редагувань в укрвікі та клапоть приватної розмови. Розмова "на Ви" і тільки щодо місцевих, так би мовити, персонажів і подій. Тут уже такі вибрики асоціацій починаються, що хай тебе де.

Допис від дівчини, яка зробила помилку

У повному шоці. Ви знаєте, мене ще ніколи-ніколи не називали блондинкою.

Я навіть не знала, що мені від цього буде так гидко. Не знаю, мали на увазі колір волосся чи душі, але мені жоден варіант не подобається.

Що я визнаю: так, влізла в коментування передачі, якої не дивилась; так, втулила зауваження про грубу помилку в мемі в обговорення, завідомо знаючи, що та школота цього не сприйме. Це моя помилка

Що я не розумію: чого на мене посипались звинувачення, що я "умнічаю", що я блондинка із синдомом "я все знаю", "та вона тут себе якимсь дєгєніратом повним виставила)) бу-га-га)))" і як можна бути такими людьми. Не хочу висипати образи, бо це не те, що варте бути озвученим.

Але люди добрі, я звернула увагу лише на одну помилку, найгрубішу з тих чотирьох, які були в мемі на 5 слів. Ставитись уважно, до того, як ти говориш — це логічно, це нормально, це рівень! Народ, ваші роботодавці майбутні читають ці коментарі разом із вами! Невже складно слідкувати за собою? А ЗНО, чорт забирай, усі здали на відмінно, і всі вчаться/вчитимуться у вишах. Значить, не в незнанні справа, в принципі? Хто ж це вчить таких принципів: батьки, друзі-двієчники, російські пісні, які ви слухаєте навперебій? Адмінам дякую, виправили. А решті: невже так важко зрозуміти, що є люди, які хочуть читати ЯКІСНІ меми? Чи я така одна?

ПРАВДА Ж, Я НЕ ОДНА?!
*боляче, як сліпому в пустелі — навіть не видно, чи є до кого кричати "води!"...*


З одного боку, якщо не колотити постійно воду, то ніякий цукор правильних думок у цій холодній водяній громаді не розтане.
З іншого боку, не мала я про що іще переживати. Танцюйте вальсом!

Як я люблю бути маленькою :)

Ви знаєте, що кожній жінці подобається, аби її вважали молодшою, ніж вона є насправді? Цілковита правда, тож це просто необхідно знати. У моєму випадку все іще цікавіше, бо я маленька, а люди вважають мене іще меншою ;)

Чому мене навчив гуртожиток - малееенький перелік від Ати

— Розмішувати чай, не калатаючи ложечкою по чашці. Я ж бо встаю переважно раніше за дівчат, то що їх не тривожити, довелося вчитись.

— Казати "Привіт!" замість "прівєт" і тут же забувати, з ким я вже віталась і чи то було часом не позавчора.

— Варити суп за 25 хвилин. Вдома ніколи не було ні можливості, ні потреби чи стимулу вимахуватись аж настільки.

— Не соромитись перевдягатись при людях. Без цього не обійтись, бо не виганяти ж усіх щоразу? Думаю собі тепер, чи то не довершити свої навики, подавшись на нудистський пляж?..

— Перемальовувати щось на світло. Вдома то як робилось? — до вікна. Тут же покращена система виглядала так: до стільця біля столу прикріпити лампу, яка світитиме вгору; сісти на стіл, покласти собі на коліна скло (скляну поличку з холодильника); на скло покласти те, що треба перемальовувати, і успішно то робити: на колах робота, між ногами — світло від лампи, видно прекрасно! Мінус лише один: через деякий час стає гаряче :)

— Не втомлюватись від сидіння перед екраном — очі тепер не болять майже ніколи. Не скажу, що це аж надто позитивно: ноги тепер не болять (від ходіння) майже ніколи :(

— Спати з увімкненим світлом. Щоправда, носом в стіну і з натягнутою аж до нього ковдрою, але засинаю :)

— І т. ін. Якось усе і не усвідомлюється одразу.

Милий мій гуртожиток, як же ти мене забембав! Думала посумувати за тобою влітку, але я повернусь. Тому ліпше не треба.

*тут мала бути свічка*

Знаєте, що приносить із собою смерть друга? Краще не знати.

Суть завжди в дрібницях, а знання вирізняють з натовпу — хіба ж ні?

Сьогодні мала таку розмову. Почалося з шаблонів у Вікі

Ата: до речі, для цитат є <blockquote></blockquote>. 

цей тег якось гарніший за шаблончик {{quote|}}. працює

Base: ні, я люблю лапки по бокам

Ата: * по боках. не плутай дві мови в одну ;)

Base: та як я ні тої ні тої толком не знаю...

поетому буду гаварить, як мені будет хотітись) 

Ата: от в цьому і біда. а то ж не важко — говорити одною, а не двома-трьома зразу

Мексиканська трилогія Роберто Родрігеса — ням-ням

Ням-ням. Але зараз я буду її критикувати.

І хто взагалі додумався називати то трилогією? Я, звісно, розумію, що першу і другу частини об’єднує сюжетна лінія, а другу з третьою — спільні актори. Але ж вони такі різні, такі різні...

El mariachi, як хтось сказав, для душі (не знаю, чи цілком моя душа відпочивала від такої кількості стрілянини і крові, але), в загальному я згоджуюсь. Музикант простодушний, він просто захищає своє життя і кохання (цнотливе, зверніть увагу), а кінець нещасливий і з цим нічого не вдієш. І шкода, але зате немає відчуття несправжності хепіенду (коли один шанс на мільйон випадає головному герою тричі за півгодини).

Desperado — то вже зовсім інша пісня.

Я це люблю...

Я це люблю

Яйця не можуть вважати курей дурними?

На вихідних з мамою садили картоплю. Вона копає, я вкидаю, розклад сил такий, що я ще можу триндіти, аж за вухами лящить, а вона ледве дух переводить — буває.

Але чому б мені цим не скористатись? Починаю розповідати про те про се, зачепила і те, що мене обурило останнє. Не люблю, коли люди брешуть, не відповідають своєму статусу і за свої слова, хай навіть вони удвічі старші за мене. Та й захопилась: і така та жіночка, і сяка. Мама мовчить. При чому мовчить не просто так, а дуже красномовно. Кажу: "Як Вам не цікаво, то я ж можу перестати." — "Хай, потім дорозказуєш, зараз нам іти треба по те-то й те-то." — "Так я ж забуду!" — "Не забудеш."

Але ми повернулись, я зробила вигляд, що забула, і нагадування не дочекалась. Значить, думаю я собі, мама все-таки вважає, що яйця курей не вчать і я не права. Може, воно й так — певною мірою. Але з усім цілком я не згодна. Яйця з курми мають різний досвід, крім того, малеча гостріше підмічає те, до чого доросла увага уже огрубіла і звикла. Хіба це погано? Казати про жінку, що вона дурепа, ніколи її не бачивши, — це, напевне, погано. Більше не буду. Але від свого незадоволення не відмовлятимусь. Бо я б не хотіла, щоб мене вчила така курка.