Дощ. Дякую, що є

Ну скажіть мені, як можна не любити дощ? Є купа людей, які отримують задоволення, приймаючи душ (не тільки від чистоти як результату чи від теплоти, але просто від того, що тече вода), але чомусь вони тікають від дощу і страшенно переймаються, що у них нема парасольки.

Два світи (2008), фільм про вибір. Крім всього іншого

Іще один похід в кіно, іще один фільм до коментування. «Два світи» данського режисера Нільса Ардена Оплева. Високохудожній твір мистецтва, я вам скажу. Казати, що в основі фільму лежить боротьба чогось із чимось не буду, бо насправді важко й передати кількість нюансів, які борються один з одним протягом фільму.

Данило Гранін "Зубр"

(Чесно кажучи, мені було б більш природно написати Даниїл, але Вікі вважає, що він Данило)

Біографічна повість про російського генетика Миколу Тимофєєва-Ресовського. Прочитала цілу книженцію хвали і засоромилась, що й не чула про такого. Але розповідь написано цікаво, як на біографії, "которих я ненавиджу", будить різні всілякі почуття і емоції: 
це ж як важко, певне, бути насправді вартісним науковцем, досліджувати, а не гнати пургу задля зарплати..;
неординарної сили, простоти і складності людина, от би й собі таку зустріти у житті..;
а й справді, коли на тебе ополчилися невігласи, то чи варто виправдовуватись перед ними?.;
чи конче свою справу любити від початку, чи все ж любов може прийти під час їжі, як апетит?.;
коли влада перекриває кисень, то що вибирати: не згинатись і приймати удари чи зігнутись і оминути їх у сподіванні розігнутись потім?;
чого ж він прагнув у своєму житті, якщо це були не слава, не повага, не спокій, не родина.. то — що?..

А от принципи мені до душі: 1 — хороші люди повинні розмножуватись, 2 — наше покоління має все найкраще передати наступному, а там як вийде. Позитивно так, оптимістично. Як я люблю =)

А ще там десь у тексті були слова "був студентом, а отже підробітками не перебирав" або щось таке. І то так категорично, не тиснучи, але так, мовби іншого і бути не може. Ех, думаю я собі, треба збивати з себе пиху студентки шикарного вузу і йти на роботу :) Але про неї — якось іншим разом.

Агора (2009), яку я дивилась у кіноклюбі

От захотілося мені сходити в кіно. В кіно ходити — це не сидіти парочкою на останньому ряду великого кінотеатру і цілуватись, ні. Та для такого діла взагалі ніяке кіно не потрібне :) Подивитися цікавий фільм на великому екрані варто якщо а) фільм справить не те враження, якщо картинка буде маленька (наприклад, у ньому є красивнючі батальні сцени, грандіозні і пафосні, а пафосність на 13-ти дюймах — це трохи смішно) і

Убивати графомана в собі

Хотілося цього давно — видати свої вірші. Подумалося: це як підвести риску під шматком життя, нарешті відкраяти, щоб не озиратись і не думати, що щось забула зробити. Хм, от вам і ще одна тема для публікації, ну про кого ж писати, як не про себе ;)

Те дитяче бажання давало про себе знати час від часу, у думках перемежовувались егоїзм з самокритикою. Хотілося — ну бо хотілося, бо є ж усе-таки сотня назв, ні? Передумувала — бо так усі пишуть у свої 15. Читаю вірші Ліни Костенко, і розумію, що я просто ніхто. Та і не пишеться, вже років два і довше.

Поважай себе, працюй над собою, хто ж іще це робитиме, якщо не ти?!

Велике дякую від мене одній хорошій дівчині за одну чудову фразу, яка змушує думати і рухатись. Катерина якось мене запитала: "От вам на парах викладачі кажуть, що ви — еліта нації? А нам — постійно." І з цього моменту я

Муравйов "Полюс Лорда", і що я про нього думаю

Чого я не люблю, так це заідеологізованих рецензій/анотацій/відгуків на романи. "Герои произведений Муравьева русские эмигранты с их надеждами и верой [...], там же, где их нет, все равно возникает тема России, её дух, [...], вечные русские вопросы о смысле жизни". Настільки вже за вуха притягнуто... Сам Муравйов